Здійснені бажання
Читать на русском языке - Сказка "Исполненные желания"
Великі блакитні оченята щойно відкрились. Вони споглядали
на світ з білявої курчавої хмаринки. Кажуть, що саме на таких народжуються
янголятка. Маленьке дівча потягнулось, солоденько позіхнуло та й всілося на
хмаринку, звісивши ніжки. Потрібно було вирішити найважливіше питання: «Хто вона?
І що вона тут робить?». А розпочати пошук відповіді янголятко вирішило з підрахунку
хмаринок, що були нижче ярусом. Рахуючи їх, дівча побачило, що на деяких з них
теж хтось починає ворушитись.
«Отже, я тут не одна», – подумала мала і чомусь одразу вирішила, що вона
дівчинка, тому звернулась до себе у жіночому роді.
– Мабуть, я – янгол, – несподівано для себе мовила вона.
– Так, ти – янголятко. А звати тебе Лізонька, – промовив дорослий янгол, що
з’явився у неї за спиною. – За півгодинки чекаємо на тебе ооон на тій
величезній хмарі. Там відбудуться Всеянгольскі збори. Вам видадуть завдання,
які ви будете виконувати. Не спізнюйся! – сказав незнайомець і полетів геть.
Лізонька була так схвильована, адже янголятко – це
дуже-дуже серйозна роль. Тим більше, коли про неї нічого не знаєш. Вона радісно
затріпотіла своїми крильцями, спробувала облетіти свою хмаринку та тричі
зробила сальто у повітрі. Лізонька була щаслива, адже тепер точно знала відповідь
на перше запитання: «Хто вона?». Янголятко з розгону плюхнулося на хмаринку і
закрило оченята. В уяві поставали яскраві картинки янгольського життя.
Замріявшись, мала і незчулась, як солоденько заснула, а коли прокинулась, то
зрозуміла, що дуже запізнюється на зустріч. Лізонька чимдуж полетіла у
напрямку, який вказав їй Янгол, але заплутавшись між хмаринками, довго не могла
збагнути, куди прямувати далі. Покрутившись тричі то там, то тут, вона відшукала
потрібну велику хмару, на якій мало бути зібрання. Проте, там нікого не було. Лише
стояв пустий кошик з підписом «Для Лізоньки».
– Мабуть, це мій кошик із завданнями, – радісно мовила вона.
Та дівча дуже швидко засмутилось, адже у кошику
нічого не було. Лізонька нічого не знайшла і за кошиком, і під ним. Вона
ретельно обстежила усю прилеглу територію, але так і не виявила жодного завдання.
Голосно рюмсаючи, вона взяла його та полетіла геть. Великі сльозинки лилися з
очей рясним дощем. У янгольській душі поселилась печаль. Лізонька летіла у
невідомому напрямку, не розбираючи дороги. Так вона спустилась на Землю. Смуток
потроху проходив, змінюючись цікавістю до незнайомої місцевості. Лізонька
присіла на дах високого будинку та, звісивши ніжки, розглядала усе навкруги. І
тут вона почула шепіт:
– Нехай мої бажання здійсняться, нехай мої бажання здійсняться, нехай….-
говорив дівчачий голос.
Лізонька підлетіла до віконця та непомітно заглянула
у нього. У кімнаті сиділа дівчинка та зосереджено писала щось на папірцях. Вона
виглядала дуже серйозною, неначе працювала над якоюсь науковою доповіддю. У
дівчинки було довге каштанове волосся та великі сіро-зелені очі. Її звали
Ганнуся. Принаймні, так назвала її дуже гарна жінка, яка заглянула до кімнати
та гукнула дівча пити молоко з медом. Ганнуся покинула своє надважливе заняття
та побігла за жінкою, яку називала мамою.
Надворі стояла неймовірно тепла осіння погода.
Лагідні сонячні промінчики пробивались крізь біляві хмаринки до землі, даруючи
їй своє останнє тепло. Тому вікно у кімнату було трохи відкритим. Цим
скористалась Лізонька та проникла усередину. Вона підлетіла до папірців і
почала читати. Там було багато бажань, які загадала маленька Ганнуся. Янголятко
так розхвилювалось, читаючи ці папірці, що не могло стримати сліз. У кожному
бажанні Ганнуся просила щось для когось із близьких: час та теплі капці матусі,
багато посмішок на татовому обличчі, здоров’я бабусі, нові окуляри та радість
дідусеві, маленького паровозика для братика, а ще було таке дивне бажання –
зробити світ щасливішим. Лізонька вирішила, що має допомогти. Вона акуратно
вклала усі ці папірці до свого кошика та вилетіла геть. Маленьке янголятко
помандрувало до своєї хмаринки, на якій вона збиралась придумати, як зарадити
бажанням Ганнусі.
Після довгого насиченого подіями дня Лізонька
сиділа на своїй хмаринці та вкотре перечитувала всі ті бажання. Половина з них
була здійсненна, а до деяких вона не знала як підступитися. У роздумах янголятко
і не помітило, як його зморив сон.
Дні спливали, а Лізонька тим часом несамовито
працювала над бажаннями Ганнусі. Проте через кілька тижнів втомлене янголятко
мало досить невдоволений вигляд. Настрій був кепський, бо виконати вдалося лише
меншу частину бажань. Лізонька вирішила розвіятись та полетіти знову до
Ганнусі. Підлетівши до вже знайомого вікна, янголятко побачило, як у великій
кімнаті зібралася вся родина. Кожен писав щось на папірцях. У роздумах татко
чухав потилицю і кожного разу підіймав руки догори, та потім зітхав:
– Ні, мабуть, це нездійсненно!
Дідусь чухав спину величезним олівцем, запевняючи
всіх, що так йому краще думається. Бабуся в’язала різнокольорові шкарпетки та
диктувала свої бажання маленькій Ганнусі. Дівча акуратно заносило їх до
заздалегідь заготовлених папірців. Мама записувала свої бажання до кулінарного
зошита, де вона занотовувала рецепти смачнющих пирогів. І тільки маленький
братик Івасик весело грався з новим блакитним паровозиком, адже він був
упевнений, що його бажання неодмінно здійсняться. Варто лише попросити…
А Лізонька, спостерігаючи за ними через вікно,
плакала від щастя. Адже тепер вона все знає…
З тих пір маленьке янголятко стало навідуватись і
до інших родин, збираючи папірці, а традиція загадування бажань надійно
поселилась серед людей, даруючи їм щастя, любов, радість від сімейного
спілкування та віру в те, що мрії збуваються!
Ольга Пінчук
Немає коментарів:
Дописати коментар